Поп-арт як напрям художнього проектування

Поп-арт (англ. Pop-art – «популярне» мистецтво) – напрямок у мистецтві пізнього модернізму, використовує у своїх композиціях реальні предмети побуту, фотоколажі, афіші, рекламу для створення епатажних сурогатів мистецтва – «останків» цивілізації. Введений 1956 року Лоуренсом Елоуєм, поп-арт називали «антііскусством» (Г.Рід), «збоченням від мистецтва» (Платнер), «сумішчю паноптикума і смітника» (К.Борєв). Всупереч суворим відгукам мистецтво поп-арту широко поширилося в американській культурі та вплинуло на архітектуру та дизайн. Вони починають застосовувати яскраву рекламу, підсвічування, використовувати мову афіш і вивісок, сподіваючись, що завдяки «популярним кодам» із побутового «сміття» реальності проростуть «вірші» художньої творчості. Маніфестацією поп-артівських прийомів стали виставка Р.Вентурі та Д.Скотт-Брауна «Знаки життя» (1976) та знаменитий вентуріанський «іонічний ордер» у музеї ім. Аллена. Естетика поп-арту – безпосереднє джерело ідей та засобів художнього проектування (рис.). Постійними експонатами виставок поп-арту є арткари. Арт-кар - різновид дизайну, розпис зовнішніх поверхонь автомобілів, який у 1975 році заснував художник-авангардист А.Кадлер на прохання французького автогонщика Пулена, підготувавши машину до ралі. Він принципово змінив процес роботи, почавши розпис без попередніх ескізів просто машиною.